1. Дізнатися, хто буде в журі (особливо коли робота має наліт ідеологічності, що часто трапляється в літературознавсті). Не дражніть журі, воно завжди праве. А от якщо це прихильники тих самих ідей, що в роботі, вам тільки на користь.

 2. Написати виступ відповідно до норми часу. Він має бути точним і лаконічним. Будьте готові до того, що кількість часу уріжуть вдвічі, щоб учень не викреслював у судомах потрібне. Краще підготувати два виступи – стислий та повний, і спробувати їх комбінувати. Кожна теза виступу повинна мати номер, який збігається в обох варіантах.

 3. Вивчити виступ напам’ять. Листочок – щонайменше несолідно для юного науковця, а от розповідь – ще один пункт «піару». Але це має бути не тараторіння визубреного тексту, а свідома мова впевненої і абсолютно компетентної у власній темі людини.

4. Прочитати вивчений виступ перед дзеркалом вголос як мінімум тричі. Виявити всі складності вимови і ліквідувати їх. Це передусім слова, довші за три склади (не намагайтеся вразити іноземними термінами, то моветон) і речення, довші за півтора рядки. В ситуації підвищеного нервового напруження спіткнутися можна на рівному місці, а „невимовний” виступ – яма самому собі.

 5. Прорахувати час: на якій хвилині починаються тези, висновки. Час потрібно рахувати, як у голлівудському бойовику – по секундах. Краще розповісти швидше, але без тараторіння.

6. Дізнатися, як визначають порядок виступів. Якщо за алфавітом, а у вашого учня прізвище Яковенко, то після прослуховування 25-ти учасників журі буде дрімати і навряд чи оцінить виступ.

ТОМУ: Виступ повинен містити:

1. Короткий переказ вступу з усіма його пунктами (новизна, актуальність, дослідники, предмет, об’єкт, мета тощо).

 2. Короткий тезовий виклад змісту. Гасло – „дорожче себе продати”, тобто розповідати потрібно не про об’єкт дослідження, а про власні здобутки у розкритті теми: що зробив учень? що нового він відкрив? які перспективи?

3. Короткі висновки.

Запитання журі. Їх мета – з’ясувати, чи насправді учень писав роботу. Запитання можна умовно поділити на три групи: до тексту, методології і списку літератури.

1. Запитання до тексту. Це найчастіше прості „зачіпки” типу: „що ви маєте на увазі, вживаючи термін...?” І якщо робота під зав’язку напхана „екзистенціалізмами”, „симулякрами” та „інтенціоналами”, будьте певні – спитають усе. Більше того, можуть спитати про доречність вживання термінології. Полюбляють поцікавитися знанням імен та доробків учених, на яких посилається учень (особливо коли їх багато і вони гучні).

 2. До методології. Це питання типу „якими методами літературознавчого аналізу ви користувалися під час написання роботи?”. Проінструктуйте учня.

3. Запитання до списку літератури – невичерпне джерело конфузу учнів і розваги для журі. Не секрет, що більшість списків містять чимало книжок, яких ні учень, ні вчитель в очі не бачили. І запитання „наугад”: „а про що йдеться в цьому дослідженні?” згубило чимало здібних юних науковців. Будьте уважними – не пишіть у списку зайвого, добре вичитуйте. Особлива увага приділяється правильному оформленню, не полініться тричі його вичитати.

Для запитань, відповідь на які невідома, є набір стандартних „відчіпок”: „Цей аспект проблеми не входить до об’єкту дослідження”, „На жаль, час виступу не дав можливості розкрити це питання, але воно описане в роботі”, „На жаль, регламентований обсяг роботи не дав можливості розкрити всі сторони цієї багатогранної проблеми” тощо.

 Питання з залу – це найчастіше скромні спроби „завалити” конкурента. Їх потрібно повертати собі на користь і використовувати відповідь для точнішого розкриття своїх тез.Особливу увагу слід звернути на етикет виступу – від зовнішнього вигляду до формул ввічливості. Нагадаємо: «Високоповажний пане(і) голово журі, вельмишановні члени журі, шановні керівники команд, любі колеги! Вашій увазі пропонується дослідження на тему….»; «Дякую за запитання….», «Дякую за увагу...» тощо. Взагалі, емоційне враження від виступу – це 49 відсотків оцінки. Успіхів вам! 

(Тарас ФАСОЛЯ куратор гуманітарних рубрик 
освітнього порталу "Острів знань" Шелест Л. Ю.)